Життя

Місто заплутує людей, заважає зрозуміти світ.
Щоб зрозуміти це, потрібно опинитися у місці, де жива природа, де б'є енергія і всі процеси підсилюються і прискорюються - на місці сили.
Тоді прості прості речі стають очевидкими і зрозумілими.
Осуджуєш когось - значить ставиш себе вище за нього і світ буде бьоротися з цим викривленням.
Вчиш когось жити і дивишся зверхньо - світ відразу тебе опустить.
Злишся і ображаєшся - отримаєш більш ніж достатньо додаткових підстав для цього.
Переймаєшся серйозним ставленням до серйозних питань - отримаєш безліч проблем і труднощів у цих питаннях

І чим швидше отримуєш такі вдіповіді світу, тим краще розумієш - життя задумано, як радість від творення світу, задуманно як легка текуча сила, яка наповнює тебе і ллється через край. Сила і спрага до діяльності, до творення, до життя

Неділя

Мабуть сьогодні небо почуло мої скарги на дощ.
Бо він лив з учорашнього обіду всю ніч і щей ранок. Але до обіду хмари потрошку розійшлися і о диво!
СОНЦЕ, ТЕПЛО і ЗДОРОВО!
Чи то мені через це веселіше жити стало, чи то на вулицю повиходили інша частина суспільства ніж у будні, але на вулиці дійсно стало багато усміхнених радісних облич, повних життя і радості.
Йдеш по тротуару, дивишся на них і цей настрій передається і тобі.
Оскільки було сухо, то на цей рах я вже ходив по розумному, з картою.
Як виявилося у Копенгагені багато парків, всяких і різних, крсивих і дуже красивих.
Як завжди фотик у таких випадках не передає всієї широти відчутті, ну і звісно ніяк не передає свіже повітря, запах трави, хвої, прілого листя, води...
Можливо колинебудь люди придумають і такі фотики щоб все це можна було зберегти і відтворити :)
А поки що найкращий варіант просто приїхати і побачити на власні очі, відчути власним єством

Дощ

Копенгаген оточує вода з усіх боків. І не тільки море омиває його береги і врізається каналами. Вода огортає місто також і згори.
За 4 дні ні одного не видалося без дощу.
Власне сонце буває досить рідко. Я його лише кілька годин і бачив. Зате дощ йде довго, то затихає, то знову розливається безперервними потоками, щедро зрошуючи все і всіх.
Копенгаген -це така собі машина часу, що дозволяє пересидіти серпень у жовтні.

Люди досить часто ходять у гумових чоботях.
Спершу після спекотного Києва це виглядало якось так недоречно і незвично.
А тепер так само недоречно виглядають мої босоніжки і коротенькі шорти, власне як і білі літні штани.
Всі, хто не носять парасольки з собою, беруть дощовики.
В офісі спеціально стоїть батарея робочих парасольок, десь таких, на яких літала Мері Поппінс. Я можу під нею у трьох екземплярах заховатися.
Цікаво що всі ці штуки розраховані на серйозний дощ.
А якщо такий собі трошки ляпотить, то як я почав розуміти, для датчан - це навіть і не дощ. Вони його і не помічають особливо, як ми не помічаємо скажімо пил на вулиці.
Тулять собі на своїх велосипедах по велодоріжках. Навіть і не думають зупинятися, пережидати там ...
Деякі більш поважні пані, щоправда умудряються навіть вкручувати на велі, тримаючи у руці парасольку. Я так і не зрозумів що вони роблять, коли порив вітру буде, чи приміром потрібно різкі маневри робити...
Велосипедисти носяться по всіх вулицях на чималій швидкості, тому пішоходам доводиться бути начоку. Велосипедистам правда теж. Ато на моїх очах школярик з усього розмаху врізався в обочину...
Почухав потилицю і затибі місця, обрусився, підняв вел і почесав далі.

А я на четвертий день, теж почав звикати до безперервної вологи.
Хмарне небо - настільки звична картина, що інша вже і не уявляється. І чимось геть нереальним здаються розмови по телефону, коли мені розповідають про те, як люди купаються і загорають на сонечку :)

Копенгаген

У Києві нестерпно пекло літнє сонце, все смажилося і плавилося...
Виходиш з літака у Копенгагені і тебе відразу огортає порив морського бризу.
Повітря наповнене запахами моря, п'янить і викликає потік спогадів і асоціацій...
10 км від аеропорта і ми вже у нашій квартирі.
Все затишно, чистенько і охайне. Квартира стареньтка, але все було зроблено добротно, і тому служить справно по цей день.
3 дні пролетіли у роботі і адаптації.
Чомусь виявилося спершу дуже важко
Така неймовірна злива нової інформації, що мозок просто не витримує і під час розмови з черговим босом починаєш позіхати :)
Сьогодні нарешті вихідний! Ура!
Ми сьогодні довго довго відсипалися.
Мабуть о сьомій ранку поряд почав настійливо дзвонити церковний дзвін.
І хоча вікна були прочинені і дзвонив він ДУЖЕ настійливо, все ж наше бажання спати виявилося непереможним :)
Всю суботу я пробігав по місту, десь блукаючиЮ часом виходячи на знайомі місця, часом помічаючи що йду по колу.
Враження від країни виявилися дуже не однозначними.
З одного боку я вже був кілька разів у ШВеції, багато чого знаю про особливості скандинавської ментальності. А з іншого все навколо всеодно нове і частомалозрозуміле, і головне зовсім зовсім не звичне.

Власне незвичність починається з самих людей.
Загалом всіх датчан зовсім не багато. Якихось 5 мільйонів. І вся ця публіка дуже дуже строката і неоднорідна.
Не можна сворити якийсь один образ їхній. Хоча певні закономірності все ж є.
Молоді мало. Переважно старші люди. Воно і не дивно - демографічна криза. і це сильно кидається в очі - старіння нації. Я раніше не розумів цього терміну. А тепер побачив що воно. Справа не в тмоу що якісь там статичтичні цифри міняються.
У кожного покоління є свій стиль життя, свої погляди на світ, свій дух, своя атмосфера. Загалом молодь завжди завзята, ініціативна, а з віком люди стають більш павсивними, інертними, неповороткими...
Так от разом із старінням нації відбувається і зміщення якоїсь загальної психологічної маси у бік інертності і пасивності...

Обличчя дуже різні. Багато сірих, вижатих ніяких, вони як тіні снують. Але трапляються і живі, з очима, що світяться.
Дуже багато всяких іноземців. Араби, негри, монголоїди...
Більшість старається інтегруватися у суспільство. і це відчуття старанності прямо вісить навколо них якимось ореолом.

Поступово розумієш, що все навколо зроблено і робиться дуже добротно.
100 років тому побудований будинок стоїть цілком придатний до життя
Майже всі будинки з цегли. Всі дороги гарно обрамлені камінням. Всі велодоріжки ретельно відділені.
Власне Копенгаген - найбільш велосипедне місто.
Велодоріжки і велосипеди абсолютно скрізь.
Велосипедів тут більше ніж у Києві сміття!
Вони стоять попід кожним будинко, вони звалені в купи побіля зупинок. Для них виділяються спеціальні місця у вагонах електричок і метро.
Я так собі думаю що на вулицях стоять не тільки чийні, а і просто покинуті вели. Поржавівші, зі спущеними шинами. Але нікому немає до них ділаю Адже взяти чуже - АЙ ЯЙ ЯЙ!
А ще цікаво, що на велах їздять всі. І люди у ділових костюмах, і мами з дітьми, і навіть люди пенсійного віку. Така собі бабуся запросто вкручує на велі по своїм справам.
З велом можна скрізьки. Ну хіба що в тоалет заборонено з велом.
А так, то їдеш на велі до електрички, далі заскакуєш з ним у спеціальну частину похзда, потім виносиш його і докручуєш до роботи. Зручно і швидко.

загублені сторіночки з життя

http://sites.google.com/site/tarasvergovsky/