Дощ

Копенгаген оточує вода з усіх боків. І не тільки море омиває його береги і врізається каналами. Вода огортає місто також і згори.
За 4 дні ні одного не видалося без дощу.
Власне сонце буває досить рідко. Я його лише кілька годин і бачив. Зате дощ йде довго, то затихає, то знову розливається безперервними потоками, щедро зрошуючи все і всіх.
Копенгаген -це така собі машина часу, що дозволяє пересидіти серпень у жовтні.

Люди досить часто ходять у гумових чоботях.
Спершу після спекотного Києва це виглядало якось так недоречно і незвично.
А тепер так само недоречно виглядають мої босоніжки і коротенькі шорти, власне як і білі літні штани.
Всі, хто не носять парасольки з собою, беруть дощовики.
В офісі спеціально стоїть батарея робочих парасольок, десь таких, на яких літала Мері Поппінс. Я можу під нею у трьох екземплярах заховатися.
Цікаво що всі ці штуки розраховані на серйозний дощ.
А якщо такий собі трошки ляпотить, то як я почав розуміти, для датчан - це навіть і не дощ. Вони його і не помічають особливо, як ми не помічаємо скажімо пил на вулиці.
Тулять собі на своїх велосипедах по велодоріжках. Навіть і не думають зупинятися, пережидати там ...
Деякі більш поважні пані, щоправда умудряються навіть вкручувати на велі, тримаючи у руці парасольку. Я так і не зрозумів що вони роблять, коли порив вітру буде, чи приміром потрібно різкі маневри робити...
Велосипедисти носяться по всіх вулицях на чималій швидкості, тому пішоходам доводиться бути начоку. Велосипедистам правда теж. Ато на моїх очах школярик з усього розмаху врізався в обочину...
Почухав потилицю і затибі місця, обрусився, підняв вел і почесав далі.

А я на четвертий день, теж почав звикати до безперервної вологи.
Хмарне небо - настільки звична картина, що інша вже і не уявляється. І чимось геть нереальним здаються розмови по телефону, коли мені розповідають про те, як люди купаються і загорають на сонечку :)