Копенгаген

У Києві нестерпно пекло літнє сонце, все смажилося і плавилося...
Виходиш з літака у Копенгагені і тебе відразу огортає порив морського бризу.
Повітря наповнене запахами моря, п'янить і викликає потік спогадів і асоціацій...
10 км від аеропорта і ми вже у нашій квартирі.
Все затишно, чистенько і охайне. Квартира стареньтка, але все було зроблено добротно, і тому служить справно по цей день.
3 дні пролетіли у роботі і адаптації.
Чомусь виявилося спершу дуже важко
Така неймовірна злива нової інформації, що мозок просто не витримує і під час розмови з черговим босом починаєш позіхати :)
Сьогодні нарешті вихідний! Ура!
Ми сьогодні довго довго відсипалися.
Мабуть о сьомій ранку поряд почав настійливо дзвонити церковний дзвін.
І хоча вікна були прочинені і дзвонив він ДУЖЕ настійливо, все ж наше бажання спати виявилося непереможним :)
Всю суботу я пробігав по місту, десь блукаючиЮ часом виходячи на знайомі місця, часом помічаючи що йду по колу.
Враження від країни виявилися дуже не однозначними.
З одного боку я вже був кілька разів у ШВеції, багато чого знаю про особливості скандинавської ментальності. А з іншого все навколо всеодно нове і частомалозрозуміле, і головне зовсім зовсім не звичне.

Власне незвичність починається з самих людей.
Загалом всіх датчан зовсім не багато. Якихось 5 мільйонів. І вся ця публіка дуже дуже строката і неоднорідна.
Не можна сворити якийсь один образ їхній. Хоча певні закономірності все ж є.
Молоді мало. Переважно старші люди. Воно і не дивно - демографічна криза. і це сильно кидається в очі - старіння нації. Я раніше не розумів цього терміну. А тепер побачив що воно. Справа не в тмоу що якісь там статичтичні цифри міняються.
У кожного покоління є свій стиль життя, свої погляди на світ, свій дух, своя атмосфера. Загалом молодь завжди завзята, ініціативна, а з віком люди стають більш павсивними, інертними, неповороткими...
Так от разом із старінням нації відбувається і зміщення якоїсь загальної психологічної маси у бік інертності і пасивності...

Обличчя дуже різні. Багато сірих, вижатих ніяких, вони як тіні снують. Але трапляються і живі, з очима, що світяться.
Дуже багато всяких іноземців. Араби, негри, монголоїди...
Більшість старається інтегруватися у суспільство. і це відчуття старанності прямо вісить навколо них якимось ореолом.

Поступово розумієш, що все навколо зроблено і робиться дуже добротно.
100 років тому побудований будинок стоїть цілком придатний до життя
Майже всі будинки з цегли. Всі дороги гарно обрамлені камінням. Всі велодоріжки ретельно відділені.
Власне Копенгаген - найбільш велосипедне місто.
Велодоріжки і велосипеди абсолютно скрізь.
Велосипедів тут більше ніж у Києві сміття!
Вони стоять попід кожним будинко, вони звалені в купи побіля зупинок. Для них виділяються спеціальні місця у вагонах електричок і метро.
Я так собі думаю що на вулицях стоять не тільки чийні, а і просто покинуті вели. Поржавівші, зі спущеними шинами. Але нікому немає до них ділаю Адже взяти чуже - АЙ ЯЙ ЯЙ!
А ще цікаво, що на велах їздять всі. І люди у ділових костюмах, і мами з дітьми, і навіть люди пенсійного віку. Така собі бабуся запросто вкручує на велі по своїм справам.
З велом можна скрізьки. Ну хіба що в тоалет заборонено з велом.
А так, то їдеш на велі до електрички, далі заскакуєш з ним у спеціальну частину похзда, потім виносиш його і докручуєш до роботи. Зручно і швидко.